Незважаючи на досягнення у сфері контрацепції, частота незапланованої вагітності залишається високою1
У період із 2015 по 2019 роки серед жінок віком 15–49 років зареєстровано 121 мільйон випадків незапланованої вагітності на рік. На них припадає 48% усіх вагітностей, що наступили в цей період часу.1
- 61% випадків незапланованих вагітностей закінчилися абортом (73,3 мільйони на рік), що відповідає загальній частоті абортів у світі 39 випадків на 1000 жінок віком 15-49 років.1
Незапланована вагітність виникає в багатьох жінок у світі, незалежно від регіону, рівня доходів або правового статусу.1
Відсоток незапланованих вагітностей залежно від регіону (у 2015–2019 роках):2
Адаптовано на основі публікації Bearak J et al. 2020.2
- Bearak J, Popinchalk A, Ganatra B et al. The Lancet 2020;8(9):e1152–e1161. Return to content
- Bearak J, Popinchalk A, Ganatra B et al. The Lancet 2020;8(9):e1152–e1161 (supplementary appendix). Return to content
Задоволення потреб жінок в контрацепції може допомогти знизити частоту незапланованих вагітностей1
Коли йдеться про контрацепцію, не всі жінки хочуть одного й того ж:*1
Адаптовано на основі публікації Merki-Feld GS et al. 2018.1
Жінки не завжди повідомляють лікарю, що вони не задоволені своїм методом контрацепції, і це може мати серйозні наслідки:
- У проспективному дослідженні до 80 % жінок, які припинили застосування контрацептивних таблеток, перейшли на менш надійний метод контрацепції або взагалі припинили використовувати контрацепцію2
Шляхом виявлення потреб та очікувань кожної жінки щодо контрацепції можна сприяти прийняттю поінформованого рішення щодо контрацепції, що може привести до вищого рівня задоволеності та більш тривалого використання контрацептиву а отже, до зменшення частоти незапланованих вагітностей.1
- Merki-Feld GS, Caetano C, Porz TC et al. Eur J Contracept Reprod Health Care 2018;23(3):183–193. Return to content
- Rosenberg M and Waugh M. Am J Obstet Gynecol 1998;179(3 Pt 1):577–582. Return to content
- Bitzer J, Abalos V, Apter D et al. Eur J Contracept Reprod Health Care 2016;21(6):417–430. Return to content